Ця справа могла мати серйозні наслідки для Зігмунда і його сімейства, адже вони були заможні, навіть багаті, однак не такі, як дядько Рубен, що помер минулого року, залишивши досить плутаний заповіт. Дядько дуже любив Зігмунда і відказав йому чималу суму грошей, яку той міг отримати, коли йому сповниться тридцять років. На жаль, дядько Рубен був надто старомодний і нетерпимий у питаннях моралі і зовсім не довіряв молодому поколінню. Зігмунд міг отримати спадщину лише за умови, якщо він не розлучиться з дружиною раніше зазначеного строку. Якщо це станеться, гроші підуть на заснування притулку для сиріт у Тель-Авіві. Склалася непроста ситуація, і важко було передбачити, чим це скінчиться, якби хтось не запропонував Зігмунду звернутись до дядька Хаїма. Хоч як йому не хотілося цього, але безвихідне становище потребувало термінових заходів. Отож, Зігмунд пішов до дядька.
Повинен пояснити, що дядько Хаїм був відомим професором фізіології, членом Королівського наукового товариства, автором багатьох наукових праць. На той час у нього було теж скрутно з грошима через сварку з опікунами коледжу, і він змушений був припинити дослідницькі роботи з тваринами. До того ж його дратував той факт, що фізичний факультет щойно отримав півмільйона фунтів на новий синхротрон. Отож дядько не дуже люб'язно зустрів свого нещасного племінника.
Намагаючись не звертати уваги на стійкий запах дезинфекції і тварин, Зігмунд простував за лаборантом повз якісь небачені пристрої і клітки з мишами та морськими свинками, відвертаючись від огидних кольорових діаграм, що ними позавішували усі стіни. Його дядько сидів на лаві, сьорбаючи чай з колби, і неуважливе їв бутерброди.